Терпіти не можу

Не можу терпіти міжсезоння. Бо важко второпати, який шалик краще  пасуватиме під колір листя на деревах. Чи не пасуватиме, бо листя вже або ще немає. Тоді й шалик  губить свою сутність у товстій та теплій канві шерстяного комфорту.

Не можу терпіти червоних доріжок, які ведуть у псевдолюксорні заклади. Ці крикливі пережитки кітчу вправно розділяють сфери метафізичного і поп-бажаного солодкого життя та нікчемного існування більшості пролетарського населення. В Україні такі елементи клубно-ресторанного дизайну гарно підкреслюють пустопорожній пафос злодіїв, напомаджені писки декольтованих повій та післяопераційні ляпи пластичних хірургів-самоучок.

Не можу терпіти хлопів, які вважають за звичне, після не довгого чаювання у посередньому закладі, трохи пометушившись із гаманцем виголосити прохання підкинути «п'ятку, бо сотку розбивати не хочеться». І не у моїй чи його меркантильності тут справа. Питання у сміливості та вмінні гідно вирішити питання, нехай навіть такого вузько-економічного характеру. Будь чоловіком — вигадай кращу схему економії внутрішніх збережень.

Не можу терпіти собаче гівно на сторічній бруківці. Хоча відомо, що гівно в цьому випадку має більше прав там знаходитись, адже ґенеза останнього налічує кільканадцять тисяч років. Естетичний потенціал від того більшим не стає. Тому або увагу тренувати і, калькулюючи, розважатись, або помітити, нарешті, що у світі ще й небо існує. Врешті-решт може й пронесе.

Не можу терпіти профспілково-комсомольсько-патріотичні заходи із вшанування костюму-прарору-монументу. Тут легко вгледіти пережитки совєтського ладу та міфологічного  світогляду. У першому випадку — показуха, у другому — фетишизм. Серйозні обличчя, зворушливо-шаблонні промови, пустодзвін  аплодисментів та сердець. Що ж: галочки є, людей просвітили, плюсики до рейтингу заробили.  Гадаю, що година спілкування із ВІЛ-інфікованими дітьми, волонтерська робота  в онкоцентрі, будинку для літніх людей мали б значно більшу вагу.

А українська поп-культура? А стиль одягу місцевих краль? А політизоване висвітлення дев'яносто п'яти відсотків подій у вітчизняному інформаційному просторі? А манера спілкування провідників, кондукторів, касирів? А цілком виправданий страх перед міліцією? А система примусової, анти елітної  системи вищої освіти? Що робити із цим?! ТЕРПІТИ. Не можу…